«Ні дня ми не припиняли інформувати». Журналісти Суспільне Донбас поділилися власними історіями про війну
24 лютого близько п’ятої ранку в Україні почалася повномасштабна війна. Для Донеччини та Луганщини — за два тижні до цього дня. Журналісти Суспільне Донбас розповіли про роботу в умовах бойових дій та як це 一 евакуюватися з міста, де живеш, вдруге за минулі 8 років.
«Було важко і складно, знімальні групи неодноразово потрапляли під обстріли»
«Російські військові почали масовані обстріли реактивними системами залпового вогню, артилерією по всій лінії розмежування. Страждали люди, були поранені. Снаряди бойовиків руйнували школи, будинки, дитячі садочки, Луганську ТЕС. Всі ці теми журналісти висвітлювали з місця подій. Знімальні групи філії щодня були у Станиці Луганській, Попаснянській громаді, Жованці та інших містах. Звідти робили включення у прямі ефіри, сюжети. Збирали коментарі влади, свідчення місцевих жителів», 一 згадує шеф-редакторка новин Суспільне Донбас Юлія Бітємєрова.
На світлині 一 наслідки обстрілів у Сєвєродонецьку
Читайте також: Суспільне розповіло про найбільші виклики журналістики під час війни та критичну вагу регіональної роботи
«Було важко і складно, знімальні групи філії неодноразово потрапляли під обстріли. І хоч співробітники були поінформовані, як діяти у тій чи іншій ситуації, були у захисному спорядженні: у бронежилетах, касках, з аптечками, все одно ситуація була доволі тривожною, це відчувалося. Вже тоді колектив перейшов на цілодобовий режим роботи. Поділилися на чергові групи й 24 години на добу на сайті та в соціальних мережах інформували людей про все, що відбувається на Луганщині та Донеччині. І щодня, без вихідних, журналісти зранку виїжджали до чергового населеного пункту на лінії розмежування, який обстріляли незаконні збройні формування "ЛДНР". Бо мали бути там!” 一 переконана журналістка.
«Половина колективу виїхала з регіонів у перші дні війни»
Юлія Бітімєрова розповідає, що була готова до такого розвитку подій.
«24 лютого ми, як і вся Україна, прокинулися вже від вибухів снарядів у своїх містах. Ми були на зв’язку з колективом. Всі почали писати про обстріли своїх міст. Філія готувалася до такого можливого розвитку подій, в нас був план евакуації, розроблений керівництвом Суспільного. І в цей день вже кожен вирішував сам: евакуюватися за планом чи залишитися вдома. Половина колективу виїхала з регіонів у перші дні війни».
Юлія вирішила не евакуюватися одразу. Зауважує, що найстрашніше в цьому 一 це дежавю.
«4 липня 2014 року наша телерадіокомпанія (на той час телеканал "ЛОТ" та радіо "Пульс") зупинила своє мовлення у Луганську. Тоді бойовики зайшли на територію, вигнали колектив і не дали забрати навіть свої власні речі. Ми були у простої дев’ять довгих місяців. У квітні 2015-го року відновили мовлення у Сєвєродонецьку. У нас не було навіть стільця, працювали на підвіконнях, сиділи на підлозі. Відтоді філія відновилася повністю. Але знову війна та евакуація. Цього разу ми в простій не йшли, ні дня ми не припиняли інформувати людей про ситуацію на Луганщині та на Донеччині».
Читайте також: Ведучий телемарафону Андрій Діхтяренко: «Редактори ставали журналістами, журналісти — операторами, режмонти — сммниками»
«Важко було знайти у Сєвєродонецьку вцілілий будинок»
У Сєвєродонецьку першими руйнувань від російської армії зазнали нові райони міста.
«У перші 10-14 днів війни люди ще намагалися якось жити у підвалах своїх будинків. Але там вже не було опалення, води та світла. В перші дні війни російські війська частково зруйнували тепломережу. Тому деякі люди з нових районів стали переїжджати у старі райони міста. В мене вдома також жила родина. А до мого кота в доповнення добавилася собака, папуга та шиншила. Жили ми в основному у коридорі або у бомбосховищі», 一 згадує Юлія.
На фото 一 бомбосховище у Сєвєродонецьку, де ховалися від обстрілів і люди, і тварини
«Ми раз у декілька днів виходили у пошуках банкомату, магазину, аптеки. Вже за 14 днів від початку вторгнення Росії, у Сєвєродонецьку зняти гроші вже не було можливості. Магазини працювали. Дві мережі супермаркетів відкривалися у різних районах міста, пекарня пекла і продавала хліб, аптеки продавали залишки ліків. Рятували маленькі магазини у кварталах. Вони привозили товар з гуртових баз, поки їх не знищили ракети росіян. Можна було знайти у місті й молочку, і крупи, і овочі. Торгували на ринках також. Головне було знайти готівку, тому згодом знайшлися і ті, хто знімав готівку з карт під 1%. Сміття у місті не вивозили з початку війни, тож місто було завалене ним. Волонтери, поліцейські та ДСНС розвозили гуманітарну допомогу по бомбосховищах. Привозили і їжу, і ліки».
На світлині 一 гуманітарна допомога мешканцям Сєвєродонецька
У кінці березня російські війська обстрілами пошкодили й Сєвєродонецьку ТЕЦ, тож опалення у місті вже не було.
«Почалися серйозні перебої зі світлом і водою вже й у старих районах міста. Стало неможливо знайти корм тваринам. Про це все я розповідала у своїх прямих включеннях у марафон “Єдині новини”. Моя справа була 一 інформувати з місця про ситуацію у Сєвєродонецьку. І робила я це до 30 березня. В цей день я була змушена виїхати, жити й працювати там вже не було можливості. І треба було вивезти у безпечне місце свою 4-річну доньку. Бо обстріли були просто постійними. Не було якогось зрозумілого графіку, логічного місця. Росіяни обстрілювали вже черги з людей за гуманітарною допомогою, склади з їжею. Важко було знайти у Сєвєродонецьку вцілілий будинок», 一 каже журналістка.
На фото 一 залишки сміття можливості вивезти яке немає змоги вже довгий час
Читайте також: Рік подкастів Суспільного: 350 тисяч прослуховувань та проєкти в усіх регіонах
«Продовжуємо щодня, без вихідних, інформувати нашого глядача, слухача та читача»
Наразі Юля працює і тимчасово живе у Дніпрі.
«Сюди виїхали й деякі мої колеги. Завдання нашої філії не змінилися, тому ми продовжуємо щодня, без вихідних, інформувати нашого глядача, слухача та читача про все, що відбувається на Луганщині та Донеччині. Також розказуємо про наших волонтерів, переселенців і біженців, про евакуацію та наслідки обстрілів, зв’язуємося з сєвєродончанами та лисичанами, які залишаються у себе в містах і дізнаємося ситуацію з середини, робимо інтерв’ю і знімаємо сюжети. Також розказуємо про те, як живуть люди на окупованих територіях зараз. З якими гуманітарними проблемами стикаються вони. Де беруть готівку, що продають у магазинах. Зв’язок з колективом тримаємо дистанційно, щоранку плануємо на день, бо довготривале планування поки неможливе — надто швидко змінюється ситуація. Знімаємо на телефони, монтуємо на власній техніці, яку вдалося вивезти. Виходимо з ситуації так. Зараз важлива сама інформація, а не якість відео», 一 переконана Юлія Бітємєрова.
«Вірю, що скоро ми повернемось»
Журналістка Суспільне Донбас Анастасія Дашко працювала у новинах, знімала сюжети. Розповідає, що саме історії про військових робила з особливим задоволенням. З початком активних бойових дій була вимушена з сином виїхати до Словаччини.
«Черствий 一 це свіжий, а овочі 一 це фрукти. Це одні з небагатьох слів, які я знаю по-словацьки. Ми з моїм п’ятирічним сином евакуювалися сюди з Сєвєродонецька. До цього були Вінниця й Ужгород, де ми прожили майже тиждень», 一 каже Анастасія.
На фото — тимчасове житло Анастасії у Словаччині
«Словаччина — це гарна спокійна країна, де багато красивих старовинних будинків і церков. Але я цього не помічаю і не відчуваю. Мій чоловік військовий, і 23-го лютого зранку він, як завжди, пішов у добовий наряд. З того часу ми не бачилися і зв’язок лише телефоном. Наразі з моїми колегами ми працюємо дистанційно і намагаємось отримати якнайбільше інформації про наш Донбас. Зараз це важливо для глядачів і читачів. І важливо для мене, бо допомагає заповнити порожнечу всередині, яка настала зранку 24-го лютого. Мені боляче, що я не поруч зі своїм містом, не поруч із захисниками Луганщини. Вірю, що скоро ми повернемось і будемо розповідати світові історії наших чудових людей — військових та цивільних», 一 розповідає журналістка.
На фото — Анастасія з сином, місто Трнава, Словаччина
Про початок повномасштабного вторгнення росії в Україну, спогади про перші дні війни та роботу під час бойових дій розповів і журналіст Суспільне Донбас Владислав Уколов.
«Для журналістів війна почалася не 24 лютого, а набагато раніше»
«Як зараз пам’ятаю активну фазу бойових дій, на відміну від 2014 року, на Луганщині було затишшя вже декілька років, бойовики почали обстрілювати 29 листопада 2021 року Станицю Луганську. Згадую, як поїхав у Станицю Луганську, це був мій день народження. В цей день бойовики обстріляли залізничне депо в Станиці Луганській, потрапив в будинок. Тоді я розумів для себе, що взагалі Станицю Луганську з 2015 року ніхто не обстрілював, а тут почалось наново», — ділиться спогадами журналіст.
Владислав Уколов додає, що відтоді бойовики почали обстрілювати населені пункти вздовж лінії розмежування на Луганщині. Про перебіг подій та евакуацію родини журналіст розповів у сюжеті для Суспільного.
«Показуємо історії людей, яких, як і мене, росіяни "врятували" від щасливого життя»
Журналістка Суспільне Донбас Анастасія Галасюк працювала кореспонденткою на Донеччині. Робила сюжети з передових позицій, розповідала про життя військових, про те, як воюють з російськими найманцями. Працювала в прифронтових селах, розповідала про життя людей та про наслідки обстрілів. Зараз дівчина живе та працює в Дніпрі.
«Цей потворний "руський мир", чомусь вирішив що мене потрібно постійно рятувати. Рятувати від комфортного, звичного хорошого життя. Рятувати від дому, від родичів, друзів та колег. У 2014 я покинула свою нещодавно куплену квартиру в Донецьку та переїхала до Костянтинівки, за 60 кілометрів від мого міста. Це були кілька років болю, туги, пошуку себе на новому місті. Часто бувало, що я працювала, буквально, за кілька кілометрів від свого дому, бачила своє місто, а потрапити туди не могла.
За ці вісім років більшість з нас встигли почати нове життя, наново облаштувати свій комфорт, налагодити роботу, та знайти нових друзів. І знову... ”руський мир” йде рятувати. Цього разу їхати з міста де прожила вісім років було вже, мабуть, не так боляче, бо, як то страшно не звучить, нове життя починати вже вмію. Зараз живу та працюю в Дніпрі, це таке собі місто — хаб для переселенців. Є й багато людей з якими працювали на Донеччині, з ними спілкуємося, показуємо історії людей, яких, як і мене, росіяни "врятували" від щасливого життя у своєму будинку, у своєму місті. Ці історії сумні, але всі ми віримо, що добро переможе це вселенське зло. Світло розвіє темряву», 一 переконана Анастасія.
Нагадаємо, місцеві Суспільні телерадіокомпанії разом із загальнонаціональними телеканалами UA: ПЕРШИЙ та UA: КУЛЬТУРА й каналами Суспільного радіо (Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура) входять до мережі найбільшого незалежного медіа в Україні — Суспільне Мовлення.
Оперативні новини від Суспільне Донбас — на сайті Суспільне | Новини та у соцмережах: