Про роботу на Суспільному, екстремальний відпочинок та мрії про мирний український Донбас — ведуча новин на UA: ДОНБАС Аліна Ященко

Про роботу на Суспільному, екстремальний відпочинок та мрії про мирний український Донбас — ведуча новин на UA: ДОНБАС Аліна Ященко

20 гру. 2019

Працювати в новинах — це напружений графік та постійне самовдосконалення. Вести новини — додаткова відповідальність. Про особливості сучасної журналістики, дотримання стандартів Суспільного мовника, роботу в кадрі та любов до професії ми розпитали ведучу новин краматорської студії UA: ДОНБАС Аліну Ященко.

 Розкажіть про себе, як потрапили на Суспільне?

— У мене не журналістська освіта, за фахом я інженерка-технологиня машинобудування. Але ще з першого курсу працювала на студентському радіо та в газеті. На Суспільне потрапила випадково. 2015 року тоді ще канал «До Тебе» переїхав з окупованого Донецька до Краматорська. Одразу почали набирати людей. Шукали ентузіастів, які мають велике бажання працювати, бо умов, м’яко кажучи, не було. Я ризикнула. Працювали в приміщенні без меблів, на власній техніці, навіть студії не було. Пам’ятаю, як сиділи з операторкою на одному стільці. Новини виходили в дайджесті без ведучих. Нині ситуація краща. Є дві студії на Донеччині та Луганщині, звісно, з’явилося обладнання.

Пам’ятаєте свій перший робочий день у кадрі? Як упоралися з хвилюванням?

— Я іноді досі хвилююся під час ефіру. Допомагає команда, яка за кадром. Нас небагато, троє: режисер ефіру та монтажу й власне ведуча. Я завжди думаю про глядачів і так опановую емоції. Коли є помилки, а вони бувають, ми ж усі люди, просто йду далі.

Що в професії журналістки вам подобається найбільше?

— Пошук ексклюзивної теми та вміння вмовити респондента дати комент — ось мистецтво професії. А ще мені згадується випадок, коли знімала сюжет про дитину, яка випала з багатоповерхівки. Ми зняли будинок, записали поліцію, поїхали до лікарні. Там чекали на батьків, за три години вони так і не приїхали. І вже коли сідали до автівки, я побачила, як мама з дитиною іде до лікарні. Таких там було багато. Але чомусь я була впевнена, що це мої герої. Тож вибігла, почала розпитувати цю жінку й не помилилася. Пам’ятаю, як тоді біг оператор. На ходу вмикав камеру. Повноцінна історія все ж вийшла. Але до чого я це веду: коли ти журналістка, то маєш розбиратися у багатьох речах — розвивати інтуїцію, миттєво шукати рішення та підлаштовуватися під обставини. Я намагаюся розібратися в темі, вислухати всі сторони конфлікту та проявити творчість, зробити сюжет справді цікавим. Іноді буває складно, але відчуття, що я зробила все можливе, надихає.

Як відпочиваєте?

— Коли заспіваю з десяток пісень у караоке, тоді вважаю, що складний тиждень позаду. Не думати про роботу також допомагають подорожі та екстрим. Не раз стрибала з мосту в Запоріжжі й Києві, літала на параплані.

Яким бачите Суспільне й себе в ньому за п’ять років?

— Авторитетним. Упевнена, що кожен журналіст, якому не байдужі стандарти та свобода слова, буде працювати на Суспільному, це буде справді крута платформа для кожного: нацменшин, людей з інвалідністю, пенсіонерів, молоді. Суспільне буде потужним конкурентом приватних каналів і далі висвітлюватиме життя Донбасу. Сподіваюся, за п’ять років це буде мирний український Донбас.